Закрыть

Все сервисы

Радянський Київ чи український Донецьк? —  5 книг березня

Радянський Київ чи український Донецьк? — 5 книг березня


  |  Другие посты автора

Історія у цих книжках розпадається на «офіційну» та «усну» правду, яку переказували з покоління у покоління, і з якої сьогодні постає зовсім інакша картина життя. Іноді у наших героїв воно триває в коханні на трьох, а іноді завершується на самоті чи то в реальній, а чи внутрішній еміграції.

Джейн Коррі. Дружина мого чоловіка. – К.: Нора-друк, 2019

 

Героїня цього психологічного трилера, вийшовши заміж за талановитого художника, починає нове життя. І, здається, ніщо не зможе затьмарити їх щасливий шлюб, але по сусідству з подружньою парою живе гарненька дівчинка-італійка, за якою наша героїня доглядає, поки її мати пропадає на роботі. Карлі всього дев’ять, але вона вже добре знає, що значить зберігати чужі секрети... По тому життя надовго розведе їх — мине дванадцять років, перш ніж Лілі і Карла знову зустрінуться і зрозуміють — їм обом є що приховувати, і варто розкритися хоча б одній з таємниць їх минулого, наслідки будуть непередбачувані Адже мала пустунка росла в неповноцінною сім’ї і змалечку зазіхала на все чуже. Здавалося, що ж спільного між дівчинкою і дорослою жінкою? Відповідь проста: чоловік другої. «Раптово Карла заполонила собою весь світ. Жіночі журнали. Мистецькі огляди в «Таймс». І коктейльні вечірки, запрошення на які ми почали отримувати. Звичайно, кожен хотів почути історію з перших вуст. Як наші шляхи перетнулися знову. Точніше, як вона перетнулася з нами».

Саша Малый. Я там был. – К.: Каяла, 2018

 

Аудіокнига цього автора – наче історія цілого покоління, яке дивилося в кіно «Фантомаса», виливало ховрахів у норах, працювало на сотні робіт і виїздило згодом в еміграцію. Що залишилося після них? Ось така проза, душевний голос на диску і щемке чуття ностальгії «за справжнім», як це зазвичай буває. Жага до життя, радянський Київ, кохання і КГБ, яке за усім цим пантрувало. «Ах, сей август восемьдесят восьмого, — згадує автор. – мною уже обремененная, до меня ж половозрелая, нервная и вторая моя кровная жена. Ау-ау тебе во всем… «Яблоки на снегу» — помню песню тех лет. Сад сочный, молдавский – нас было пятеро: два студента гибких, прораб – бывший, конечно, — Василич, я, да таксист-отпускник». Загалом сюжет цього своєрідного роману з епохою – робота героя в театрі у Києві, на будівництві в Німеччині, на зборі яблук для Володимирського і Бессарабського ринків і ще на кількох екзотичних посадах – історія «живого» життя в царстві мертвого (радянського і далі вже всюди) абсурду. І все це синкоповане, додамо, шармом авторського читання і теплим гумором цих незвичайних для нашого похмурого сьогодення оповідок.

Игорь Померанцев. Вы меня слышите? — Черновцы: Меридиан Черновиц, 2018

 

Автор цієї 700-сторінкової книжки, куди увійшли проза, поезія та есеїстика, скромно називає свій багаторічний доробок «щоденником». Адже це те, чим він займався щодня, точніше, те, що звучало в ефірі Російської служби Бі-бі-сі та в журналі «Понад бар’єрами» на Радіо Свобода. І мистецтво бути собою у даному випадку полягає в тому, що людина знала про ефемерність плодів своєї творчості для обивателя – як художник «продає фарби», поет – «слова», а дизайнер взагалі «повітря» — і продовжує, тим не менш, цим займатися. Хтось скаже, що це заробіток, і цей жанр радіорепортажу теж присутній у збірці, а хтось зверне увагу на радіоп’єси – аж ніяк не комерційний продукт на споконвіку політичній радіостанції. Словом, перед нами чудовий зразок адаптації «виробничої» прози, осмисленої, оформленої та представленої саме як «художній» доробок.

Елена Стяжкина. Розка. – Х.: Фолио, 2018

 

У цій книзі донецької письменниці — чотири повісті про те, яким було життя до війни, і про те, як війна не закінчується поверненням з фронту. Раніше у героїв збірки було життя — нехай темна, убога, але своя. «Там, за рекой Кальмиусом, где мы жили раньше, были параллельные улицы. Длинные, через весь город… Можно было долго гулять. Дойти до аэропорта, посмотреть на самолеты и вернуться обратно, — розповідають в повісті «Розка» про донецьке життя-буття. — Я не могу жить в Киеве. Здесь в квартире солнце. Теперь, в этом новом мире, уже сказано кем-то, что мучиться не надо». Повість «Ключи» — історія про філософа та його пошуках Європи. «Набросок и “Сан Габриэль”» — про людей, які не знають і не хочуть знати про окопи, обстріли, смерті та подвиги. «Фуга» — історія роздвоєності, що розповідає про те, як гіршого можна вигнати і тим перемогти, а кращого — не боятися і визнати своїм другом. Всі разом повісті збірки — про довгий і важкий шлях додому.

Тарас Мельничук. Моє ліплення оленя. – Брустурів: Дискурсус, 2018

 

У цього видання майже детективна історія. Свого часу таємничим дилером був запропонований на продаж архів поета, який вдалося викупити за чималі на той час гроші. Виявилося, що він містить невідомі твори метра прикарпатської поетичної школи, з яких і склався корпус текстів цієї збірки. Поруч із віршами приміщений авторський рукопис, який довелося довгий час розшифровувати. Зате тепер маємо дорогоцінний доробок поета, якого називають Князем Роси, одного з найоригінальніших, найгеніальніших і найтрагічніших українських митців ІІ половини ХХ століття. «На обкладинці – фото капелюха Тараса Мельничука: — пише упорядник збірки Мирослав Лаюк, — думаю, під тим капелюхом – маленький олень, замість слона Антуана де Сент-Екзюпері. Сподіваюся, олень, якого ми зліпили, застрибне вам прямісінько в серце».


Новости других СМИ
Загрузка...