Закрыть

"Какую страну потеряли?"


  |  Другие посты автора

Про те, як розпад СРСР вплинув на суспільну думку, про боротьбу з комуністичною ідеологією в нинішніх умовах, — у блозі Максима Розумного на ONLINE.UA

Точка відліку для розуміння головних проблем українського суспільства – крах Радянського Союзу. Без усвідомлення причин цього явища, його природи і політичних, економічних, гуманітарних наслідків ми не можемо адекватно оцінити ані пройдений 25-річний шлях незалежності, ані реальні перспективи українського національного проекту.

У суспільній думці панують три основних підходи до питання про розпад СРСР.

Для Путіна і 86% сучасних росіян це – найбільша трагедія XX сторіччя. Вона стала можливою через тимчасове "помутнение разума". Це був злочин, який здійснили нерозсудливі маси і безвідповідальні політики під впливом солодкоголосих сирен західного лібералізму, за спинами яких столи хижі вороги чи то "славянства", чи то історичної Росії, чи радянського народу. Серед населення України прихильники цього підходу в різні періоди також складали відносну більшість (перемога на президентських виборах Л.Кучми в 1994-му та В.Януковича у 2010-му).

Нині в Україні умовну більшість складають помірковані патріоти-прагматики, для яких розпад СРСР – це позитивний момент історії, який дозволив зламати тоталітарну систему і дав можливість будувати незалежну державу зі столицею в Києві з найкращими серед інших уламків імперії стартовими можливостями.

Планова економіка і державна власність на засоби виробництва показали свою неефективність, але шлях ліберальних реформ виявився складнішим і довшим, ніж очікувалося. А всьому виною нерішучість і корисливі мотиви керівництва країни, а також несправедливий розподіл власності і активів внаслідок пострадянської приватизації.

Більш радикально налаштованими є українські націоналісти, які розглядають події 1991 року як черговий етап боротьби за незалежність, коли вона була проголошена, але реально не здобута. Ця боротьба продовжується й нині, війна з Росією є її закономірним продовженням. Для повної перемоги потрібно викорінити з життя українського суспільства усю імперську спадщину – здійснити декомунізацію і послідовну дерусифікацію. Носіями цієї спадщини є зовнішні і внутрішні вороги, з якими не може бути компромісів. СРСР, як той Карфаген, має бути зруйнований до останньої п’ятикутної зірки з чавунного паркану Виставки досягнень народного господарства.

Недоліком усіх цих підходів є міфологізація СРСР, що має дві сторони – сакралізацію та демонізацію. Вони однаково шкідливі для суспільного і національного поступу, оскільки змушують нас повертатися до реалій епохи, яка вже минула, замість того, щоб відповідати на виклики сучасної доби. Ця зацикленість на імперській спадщині нагадує ритуальні танці біля лігва лева, який помер. Одні намагаються викликати його войовничий дух, щоб підкріпити власну манію величі і компенсувати свою  реальну неспроможність. Інші пускають в нього символічні стріли, аби позбутися травматичної пам’яті і реалізувати власну нав’язливу ідею.

Читайте також: Українська корупція як спосіб життя

Для того, щоб позбутися цієї мари, треба витягти тушу лева з печер нашої колективної свідомості і здійснити її аналітично-анатомічний розтин.

Це завдання ще очікує свого замовника і виконавця. Але передбачаю, що у висновку патологоанатома буде сказано наступне.

СРСР був штучною реінкарнацією колишньої Російської імперії, яка померла у 1917 році природною смертю внаслідок нездатності пристосуватися до навколишнього середовища, що докорінно змінилося. Світ активно модернізувався, розвивалися виробничі й соціальні технології, утверджувалися нові цінності та орієнтири розвитку, яким архаїчна монархія Романових перестала відповідати. Імперію зруйнували пробуджені маси (фабричні робітники, а також вирвані з власних родин і сільських громад солдати і матроси), агресивні меншини і національно-визвольні рухи.

Політична секта більшовиків зуміла використати ці руйнівні фактори для відновлення імперії на нових засадах. На певному етапі їм вдалося навіть зробити своїми союзниками націонал-автономістів чи принаймні забезпечити їхній нейтралітет. Для цього була використана цілком абсурдна й утопічна ідея комунізму й пролетарського інтернаціоналізму, яка ідеально відповідала тактичним цілям більшовиків. Архаїчні інстинкти російської глибинки, пасіонарність радикалізованих меншин, жандармська насильницька сутність імперії та її експансивна традиція – усе це знайшло свою проекцію в теорії і практиці більшовизму.

Тому імперія відновилася і змогла проіснувати ще 70 років.

А потім вмерла від виснаження. Тому що пасіонарність комісарів вичахла, офіційна ідеологія стала кумедним пережитком, репресивна машина корумпувалася, а побудована на рабській праці економіка елементарно здулася. Радянський Союз збанкрутував за всіма параметрами – моральними, інтелектуальними, управлінськими, ідеологічними, технологічними, виробничими, військовими, культурними і т.д.

Боротися з комуністичною ідеологією сьогодні – це смішно, бо комуністична ідеологія на наших землях вмерла у 70-х роках минулого сторіччя. Хоча більш правильно сказати, що вона тут ніколи й не жила, на відміну від імперії, що використовувала її з маскувальною метою.

Путінський проект реставрації СРСР є відвертою імітацією. Вона стала можливою лише завдяки ситуативному переважанню доходів над витратами на балансі того фрагмента імперії, що існує сьогодні у вигляді РФ.  "Жирок", який накопичився від притоку нафтодоларів, Путін і його бригада одразу спрямували на відновлення зовнішніх атрибутів імперської величі. Це психологія гопника, який після першого ж "підйому" купує "беху" і золотий ланцюг.

Насправді нинішня Росія не має ані ідеології, ані еліти, ані матеріальних ресурсів, співставних з тими, що мав СРСР. Росія не має власного проекту майбутнього, а її відносні успіхи обумовлені тимчасовою слабкістю конкурентів.  Повернення в СРСР може видатися комусь хорошою ідею тільки в тому разі, якщо немає жодних альтернативних пропозицій.

Люди, які прагнуть повернутися в минуле для того, щоб відновити уявне благополуччя і велич збанкрутілої імперії, викликають жаль і здивування. Але не менше здивування викликають люди, які хочуть так само повернутися в минуле, щоб заднім числом перемогти збанкрутілу імперію.

По-справжньому вийти з СРСР ми можемо лише тоді, коли будемо жити реаліями XXI сторіччя і навчимося використовувати будь-які зовнішні обставини і спадок минулих епох для того, щоб вони відкривали нам шлях у майбутнє, а не повертали нас на зачаровані кола національних поразок.


Новости других СМИ

Загрузка...