Закрыть

Всі сервіси

Голод, Крим і саботаж —  5 нових книг, які змусять замислитися

Голод, Крим і саботаж — 5 нових книг, які змусять замислитися


  |  Інші пости автора

Завжди були ті, хто передрікав і передбачав, тобто люди, які в усі часи або випереджали свою епоху, або були «незручними» для свого оточення. Тож у більшості цих книжок мова саме про них, освічених і мудрих, пророків і месій, до чиїх слів варто прислухатися. Решта героїв, так само будучи вже сьогодні аутсайдерами, все одно вимагають уваги, адже вони ламають штампи і долають стереотипи.

Артуро Перес-Реверте. Саботаж. – Х.: Фабула, 2020

 

У цьому романі про таємного агента і шпигуна дія відбувається в Європі часів генерала Франко, і зокрема в Парижі, куди засилають головного героя, і де Пікасо працює над «Гернікою», готуючись до Всесвітньої виставки. Звикнувши до небезпеки і смертельного ризику, цього разу агент Фалько зустрінеться зі світом, в якому триває боротьба не ножів і пістолетів, а образів і ідей. Він потрапить у світ, який йому чужий, і до якого він застосує свої власні методи. Фалько крокував доволі безтурботно, і це було помилкою. Аж раптом в його голові автоматично пролунав сигнал тривоги. Дзень-дзень. Цей звук ні з чим не сплутаєш. Такі деталі рятували йому життя. Ворожа територія, підказав інстинкт. Біля хідника стояв автомобіль, у чиєму салоні виднілися два силуети». Тож, судячи з усього, це буде одне з найскладніших доручень легендарного агента, і для його успішного виконання нашому герою знадобляться вся його чарівність, витонченість і професіоналізм.

Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала. – Л.: Човен, 2020

 

Ця книга, за якою вже знятий фільм, присвячена британському журналісту Ґарету Джонсу (1905–1935), який першим розповів західному світу правду про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Автор, польський репортер і письменник, з одного боку, створив репортаж-реконструкцію подорожі до Радянського Союзу в 1930-х роках головного героя. З іншого боку, ця книга — докладна та драматична біографія Ґарета Джонса, якого за опубліковані тексти про «комуністичний рай» цькували деякі корумповані західні журналісти, а через декілька років він помер за достатньо загадкових обставин. «Повільний потяг із твердими лавами зупиняється на кожній малій станції, — розпочинається герой свою розповідь. — На одній із них до Ґарета підходить якийсь чоловік і шепоче німецькою: «Скажи їм у Англії, що нам немає чого їсти і ми починаємо пухнути з голоду». Через кілька станцій, коли поїзд наближається до України, приблизно за 70 кілометрів від Харкова — можемо здогадуватися, що неподалік Білгорода, тоді приблизно тридцятитисячного містечка — Ґарет бере рюкзак і несподівано виходить із поїзда. «Будь обережний, українці у відчаї», — чує він ще одне застереження, цього разу на прощання від молодого комуніста. Якщо люди дізнаються, що в наплічнику хліб, то одразу ж його украдуть».

Алексей Филановский. Провинциал. – Х.: Фабула, 2020

 

Біблейська мудрість і високі чесноти героя цього роману вражали його сучасників. Якщо ж зважити, що мова у цій історії про такого собі славного Дефана, який розпочинав свою кар’єру у Франції на початку XIV століття послушником у монастирі, а завершив кардиналом і скарбником папського двору, то зрозуміло, що його шлях був всипаний не лише трояндами. Тож це динамічне й водночас філософське чтиво про те, як можна була за часів постійних війн, міжусобиць і епідемій збагатити не лише папську казну, але й славу свого рідного Провансу. Реформувавши фінансову систему, заснувавши книжкову торгівлю, навіть винайшовши рецепти вишуканих продуктів на зразок лікеру «Шартрез», які уславили на весь світ і чернечий орден героя, і його батьківщину, зробивши внесок також у світову скарбницю культури.  Філософ і богослов, реформатор і вчений, Дефан блискуче володів словом – мистецтвом, що неабияк цінувалося у ті часи, коли проповідь була чи не єдиним джерелом мудрості. Що ж до дивної назви самого роману, то й тут знайдеться пояснення і життю, і праці його героя. «Когда средоточия богатства и культуры превращаются в очаги напряженности и страха, куда безопаснее оставаться провинциалом — дізнаємося ми, — тем, кто волею случая оказался на обочине грозных событий. Именно там обретают покой не только бренные тела, но и бессмертные души... Но вместе с тем уроженцы Прованса в то время были едва ли не самыми амбициозными и честолюбивыми людьми на свете. Они всерьез полагали, что могут научить кого угодно чему угодно, а во всех благородных искусствах, науках и ремеслах им нет равных».

Ирина Фингерова. Замки. – Х.: Фолио, 2020

 

Цей роман – блискуча «аутсайдерська» історія, якщо можна так означити нетипову долю типової героїні, яка мешкає в одному з містечок Миколаївщини разом з батьками. Миколаївської області. «Мама его не любит, — згадує Таня свого 65-річного татка, — но квартира — бабушкина по папиной линии, на него записана. Деваться некуда. Есть ещё дача, можно было бы её продать, съехать... Но вместо этого мама сидит в окружении снимков папиной печени и шьет. Мама повесила их в гостиной, чтоб «стыдно было». Саме в таких буденних обставинах, живе юна героїня роману, пізня дитина, що потрапила у доросле життя і щосили намагається повернутися до себе, справжньої. Іноді у цьому їй допомагає коханий на ім’я Морган, з яким познайомилася на аніме-фестивалі, іноді – подруга, з якою зробила відповідний сайт. При цьому рольова гра у середньовічну Францію з епідемією прокази – це як втеча з довколишнього маразму в рятівний абсурд. Поза тим у романі багато музики і книжок, старого кіно і новітніх розмов про сенс життя, адже це справді трагікомічна, але й романтична історія — про сучасних Ромео і Джульєтту, якби її поставив який-небудь фантазер на зразок Террі Гілліама. Хоч авторка, певно, волітиме Тарантіно.

Наталя Гуменюк. Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму. — Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

 

Загальна передісторія з «ввічливими людьми» та іншими «зеленими чоловічками» усім відома, натомість перед нами колективна розповідь про те, що сталося потім, після 2014-го року, коли Крим був анексований Росією, і життя для тамтешніх людей розділилося на до— і після окупації.  Тож, з одного боку, маємо сьогоднішню долю тих, для кого Крим був і залишається українською територією, але хто змушений жити за «нової» влади, не маючи ані змоги, ані бажання виїхати з рідної землі. З іншого боку, відсоток прибічників «руського мира» так само чималий, і з ними також маємо розмови «за жизнь». Тож у такий «живий» спосіб мешканці Криму — підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами — відверто розповідають свої історії.

Loading...