Закрыть
Якби Брежнєв був Горбачовим: 5 книжок про альтернативну історію

Якби Брежнєв був Горбачовим: 5 книжок про альтернативну історію


  |  Інші пости автора

За всі часи в історії не лише літератури існувала така жанрова шпарина, куди в багатьох письмаків затягувало мрії про краще життя за інакших умов. Наприклад, без радянської влади, або під німцями чи вампірами. Іноді з того виходила дуля в кишені, здебільшого все воно горнулося в дрантя наукової фантастики, і лише в окремих випадках набувало ознак альтернативної історії. Наразі дещо з кращих зразків цього екзотичного жанру.

Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек. – К.: Видавництво Жупанського

 

Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії «на тему». Столичний журналіст їде у справіку Дике поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд. Згідно із жанром альтернативної історії, все довкола не як у підручнику, а скоріше, немов в страшному сні. Афганістан — наш, Брежнєв — з плямою-тавром на лисині, Горбачов, молодий і кудлатий, кидає на капіталістів атомну бомбу. «Я сподіваюся, вони добре засвоїли цей урок! – каже він на позачерговому з’їзді партії у 93-му році». Як же так, спитаєте ви, мовляв, знову вперед у минуле, і будете, як завжди, неправі. Річ у тому, що в цьому романі не просто розповідається історія про правічне божество, яке донедавна вважалося чи то Добрим Шубіним, а чи ще яким-небудь Ктулху, а реформується вся попередня лектура про метафізику нашої боротьби з радянським потойбіччям. Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються. Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття неминучого бестселера.

Тетяна Бонч-Осмоловська. Розвилка – Х.: Фабула

 

У передмові до цієї незвичайної (і надзвичайно цікавої як на «провінційність» сучасного українського контексту) книжки відомий культуролог Володимир Єшкілєв пише про невідповідність сюжету «мапам нашого світу». І мова при цьому про альтернативну історію, яку продукує у своїй збірці повістей та оповідань авторка «Розвилки». Але це не зовсім так, і роз’яснення ситуації – а ще краще її прочитання  в самій книжці – відповість і на закид щодо «провінційності», і на маленькі хиби передмови. Річ у тому, що в головній повісті збірки про радянських розвідників, і ще більше – у другій, про Феодосію і Марс, мова про альтернативну історію, в жанрі якої вони написані. Так вже сталося, що ані Радянського Союзу, ані Третього Рейху в цій авторські моделі оповіді про ХХ століття просто собі не існує. І згадка про Набокова, який вигадав казкову, чи пак альтернативну Росію у своєму романі «Ада» цілком доречна з одним лише «але» — ця модель була заморська, на території Америки, куди емігрував зі своїми мріями про старий світ майбутній класик. Натомість у Бонч-Осмоловської – це ситуація «острову Крим»  в інтерпретації Аксьонова – не в «федеративному», а «ситуативному», «пригодницькому» сенсі. І недаремно в оповідь вписаний цілий калейдоскоп енциклопедичних додатків на зразок кулінарних, ігрових та географічних довідників з «внутрішньої» енциклопедії героїв (як Внутрішньої Монголії в Пелєвіна). Що ж до згаданої «провінційності», то варто зауважити, що авторка збірки мешкає в Австралії, і оповідь про світ і світи розгортається у неї з точки зору не локальної (російської), а набагато ширшої (світової) перспективи. Чи багато у нас книжок про далекі краї, в яких описані не будні заробітчан чи безвізовий поросячий захват, а історія про вічні цінності в окремій, альтернативній реальності «внутрішнього» зарубіжжя? Так отож.

Варвара Жукова. Свідок. К.: Дуліби

У назві цього роману про альтернативну історію України з 1920-х по 1960-ті роки, причаївся і «Видок» Люка Бессона, і «Свідок» з «поганим» Томом Крузом. Справи радянської літератури в ньому також не дуже. Її герої святкують Жовтень і вітають війська Вермахту, пишуть доноси і створюють дисидентські поеми, з яких випливає, що скоро всім нам буде непереливки. Їм-то добре, вони німців люблять. Головний герой «тихенько лежав собі горілиць на теплій постелі і ні про що не думав, нічого не відчував, тільки десь глибоко зеленою рослиною міцніло знаття щастя. Генріх посидів ще трохи мовчки, гадаючи, що ми скінчили. Потім пішов. Було чути, як, повернувшись до свого ліжка, трохи покублився в ньому – я уявив собі, як він вмощується, підтягаючи коліна до підборіддя, – і все затихло». Але посеред всієї цієї вакханалії з німцями, яка іноді нагадує одіозний фільм «Нічний портьє», і більш того – після радянської епохи 1930-х з її п’янками і адюльтерами, живе Хтось, що плекає акт розплати за «безцільно прожиті роки» в соціалістичному раю. З одного боку, Тичина і Хвильовий, Куліш і Дніпровський, Любченко і Домонтович, а також загадковий поет Володимир Свідзінський, що нібито згорів при харківській евакуації 1941-го року, живуть в літературній комуні типовими обивательські пристрастями. Але усе це – лише верхівка айсберга під назвою Розстріляне Відродження, оскільки в романі Жукової знакові ситуації і культові події обертаються зовсім іншим боком. Хоч би як куртуазно це звучало.

Юрій Винничук. Мальва Ланда. – Х.: Фоліо

…Апокаліпсисом для героїв цього роману виявилася «незалежність» України, якої вони протягом авантурної оповіді сумлінно уникають, вибравшись і знову сховавшись у нетрях велетенської сміттярки свого імперського, себто австро-угорського минулого. Але не в тім печаль і знаковість «Мальви Ланди», оскільки, окрім фентезі, магічного реалізму впереміш із постмодернізмом, романові не бракує також альтернативної історії. Слід нагадати, як свого часу в Каннах наробив галасу фільм за романом «Чарівний світ» Маріяса про те, що було б, якби Лорку не розстріляли, і він би жив собі далі. Так само і Биков у «Виправданні» про Мандельштама, і Маркіш у «Стати Лютовим» про Бабеля пустилися того самого спокусливого берега. І ще Сорокін в «Голубому салі». За цим самим каноном поета-футуриста Михайля Семенка не розстрілюють у Винничука в «Мальві Ланді», і вояки УПА продовжують свою дефіляду задовго до однойменного твору Василя Кожелянка. І розгортання-збереження архетипу імперського минулого цей роман можна порівняти хіба що з «Палісандрією» Саші Соколова.

Галина Пагутяк. Слуга з Добромиля. – К.: Дуліби

 

Автор цього роману вважається найбільш загадковою постаттю сучасної української літератури. Її фірмовий стиль — пряний коктейль містики навпіл з міфологією — витриманий в кращих традиціях європейської демонології, ще й в жанрі альтернативної історії, яку рухають… вампіри. Таємнича історія, описана в романі, відбувається одразу в декількох тимчасових просторах Галичини — від 1287 року, починаючи і 1949 роком не закінчуючи. Сили зла, як відомо, іноді не проти зробити добру справу, послужити Батьківщині або зовсім змінити історію. Наразі вони її не те щоб змінюють, але сумлінно переписують на етнографічний копил. Головний лиходій цієї страхітливої саги — син упиря і відьми, і ніщо людське йому не чуже — наприклад, патріотизм в національно-езотеричному сенсі цього слова. Здавалося б, «вирушаючи у мандри з купецькою валкою, я потребував одного: найти місце в цьому світі й навчитися жити у ньому», виправдовується цей самий Слуга з Добромиля. Насправді ж, обернувшись повстанцем за сталінського часу, та ще в глухому монастирі, він закликає тутешніх героїв «зійти з дороги, яка веде до комунізму, цієї Утопії, що її спаплюжила різна нечисть».


Новини інших ЗМІ

Загрузка...