Ігор Бондар-Терещенко Публіцист, критик

Війна і відьми: 5 "гарячих" книжок серпня

У всіх книжках цього огляду витягують сюжет і заодно чоловіків-героїв – з болота сучасної літератури і сюжетної халепи – наші любі жінки. До чого тут ще й війна, спитаєте? Ну, крім популярного мотиву «я на тобі, як на війні» мова наразі про більш серйозні речі, в яких тільки відьми й можуть зарадити.

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. – К.: Нора-Друк, 2017

Напружене дійство у цьому романі, що не відпускає читача до самого трагічного фіналу, виправдане самою історичною ситуацією. Адже дія відбувається наприкінці 1930-х років, коли на світом нависла загроза війни, триває протягом Другої світової одразу на двох континентах, а завершується вже вкінці 1940-х гіркими наслідками воєнної історії. Яка увірвалася в життя трьох героїнь, тих самих «дівчат в цвіту», кардинально його змінивши. Чи могла подумати співробітниця французького консульства в Америці, що її подорож до Парижу обернеться не лише святом романтики, але й буднями окупації? І чи сподівалась її майбутня подруга з Польщі, що її юність мине у боротьбі з окупантами у підпільному русі опору? І тим більше не мріяла ні про що, крім лікарської кар’єри третя героїня роману, ставлячи досліди на людях у німецьких концтаборах. У фіналі всі троє дожили, відповідно, до відродженого кохання, знайденої дитини і Нюрнберзького процесу, але об’єднала всіх трьох не лише фантазія автора, але саме життя. Яке триває іноді навіть після смерті.

Жіль Леруа. Пісня Алабами. – Х.: Фабула, 2017

Читаючи цю біографічну сагу, згадуєш вислів одного зі знакових мистців ХХ століття про те, що за кожним генієм стоїть велика жінка. У романі з «пісенною» назвою – це дружина видатного письменника, в затінку якого вона прожила все своє життя. Це була найвідоміша пара 1920-х років. Майбутній автор романів «Ніч лагідна» і «Великий Гетсбі» починає свою кар’єру військового не з армійських вправ, а з пошуку жінок. «Лейтенантові Фітцджеральдові був двадцять один рік, і талантів у нього було чималенько, — уточнює героїня. — Він умів пречудово танцювати усі модні танці, навчив мене їздити на коні трюхцем по-турецькому й покатав на аероплані; він писав оповідання, які незабаром будуть друкуватися скрізь, він певен був того; він був чепурний і вишуканий, володів французькою — завдяки тому знанню він і став піхотним лейтенантом після навчання у Прінстоні, бо франкофони мали привілей, що дозволяв їм доскочити офіцерського звання,— та, головне, він був чепурний і елегантний, умів триматися як денді». А хто ж була вона? «Я — Зельда Сейр, — представляється героїня. — Суддівна. Майбутня наречена завтрашнього великого письменника». Надалі — муза і «злий геній», хоча в романі, який у 2007 році отримав  Гонкурівську премію, нам доводять, що жертвою  була Зельда, а Фітцджеральд – її нещадним катом.

Сергей Головачёв. Лысая гора. – К.: Каяла, 2017

У цій «диявольськи-божественній фантасмагорії», як називає її автор, чимало історичної архаїки – про відьом, зміїв, демонів, архангелів – але сучасним урбаністичним чтивом робить цей незвичайний роман саме динамічна оповідь. Від початку дія роману просувається цілком «кінематографічним» шляхом, тож занудитися на одному місці читачеві не дають, лунає команда автора «раптове прискорення, зсув», що нагадує рапідну зйомку, і вже наступна сцена розгортається перед наляканим читачем. А лякатися, повірте, доведеться. По-перше, пси-цербери, які охороняють Лису Гору, по-друге, дороговкази на зразок «Шабаш» чи «Пекло», а також малюнки – «вырывающийся из пролома в стене велосипедист в красном плаще с чёрным подбоем и вопящая от ужаса девушка» (невже викрадена для сатанинського ритуалу жертва?), по-третє, явне, за Булгаковим, протистояння добрих і злих сил, де перші не завжди виграють. До того ж, документальної правдивості роману, дія якого відбувається у містичну Вальпургієву ніч, надають і факт ритуального злочину, що відбувся свого часу на Лисій горі, і точні назви існуючих київських топонімів – районів, вулиць, провулків. А також розшифровка знайомих місць на зразок станції метро «Видубичі», звідки за легендою «видибав» на берег скинутий в Дніпро дерев’яний бовван Перуна. Саме ними, аж до самого сатанинського місця, де «улица Киквидзе вливается в улицу Сапёрно-Слободскую». рухається Лисою горою від початку оповіді таємничий панотець. У романі, де згодом зійдуться сили Добра і Зла, він поступово починає нагадувати чи то тамплієра, а чи чорнокнижника. Тобто, як всі вже зрозуміли, оповідь в результаті може бути чудовою комп’ютерною грою, вражаючим кінематографічним трилером або захоплюючим перформансом, який лише додасть «живого» життя до безперечного бестселера від Сергія Головачова.

Даніель Ґлаттауер. Північний вітер. – Л.: Кальварія, 2017

Комізм ситуації у цьому романі так само нагадує стару добру шекспірівську драму. Героїня роману випадково надсилає відмову від журнальної розсилки на помилкову адресу. Відповідь не забарилася, зав’язалося листування – спершу напівофіційне, напружене і дратівливе, потім все більш приязне, зацікавлене, щире. Невже «старий дурний професор», удаючи з себе веселуна, чіпляється до молодої жінки? «Якби я ним був, — відповідає герой, — то вирішив, що найцікавішим реченням для Вас було: «Наразі ми працюємо над одним дослідженням… про ті ж таки електронні листи як засіб передачі емоцій». Проте Вас зацікавило: «І щось мені підказує, що Ви пишете, як молодша, ніж є насправді». Тут, звісно, виникає наступне питання: «Як він це визначив?» І ще: «Скільки ж років він мені дає?» Еге ж?» Насправді ж в романі в черговий раз мовиться про герметичність існування, «самотність в Мережі» та інфантильність у стосунках. Адже герої цієї віртуальної пригоди врешті-решт домовилися зустрітися в реалі, і до чого це призведе, вам ніякий Шекспір вже не скаже.

Марина та Сергій Дяченки. Страта. – Х.: Фоліо, 2017

…Напочатку цього містичного роману здається, що це історія про університетську викладачку і письменницю, в якій навіть без «таємничої» підкладки чимало цікавих моментів. Наприклад, чоловік, який моделює реальності, в одній з яких одного разу загадково зникає. Утім, як завжди на шляху до розв’язки героїні трапляється подорожній, і інтрига закручується вже довкола чергового міського фентезі вкупі з детективам. «— Так от, кажуть, — чоловік кашлянув, — що коли отак на безлюдді довго вдивлятися в густий туман, можна побачити силует Творця. Він просувається в тумані, як у хмарі... Ви часом не його сподіваєтесь уздріти?» Крім подорожніх, студентів та інших «карательок» з кафедри філології, де працює героїня, з мороку минулого з’являються також  агенти спецслужб, які просять її витягти чоловіка із ним же створеної реальності? Що попереду? Паралельні світи з вампірами, залицяльники і судді, які звинувачують у вбивстві дітей, та інші пригоди в «моделях» часу і простору, які вигадав зниклий чоловік. Що ж до страти, яка потрапила в назву роману, то це, крім фізичної розправи за злочин, може бути якраз в риму «втрата». Минулого життя і давніх звичок, відчуття часу і моральних орієнтирів, зрештою, просто себе, колишнього.

+2
Вхiд