Борис Кушнірук Економіст

Не встигаємо за світом: як пересадити Україну на електромобілі

Про те, чому Україні треба замислитися про виробництво електротранспорту — у блозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA

Нещодавно побачив заяву міністра інфраструктури пана Омеляна, який заявив, що він вважає великим позитивом і необхідністю максимально сприяти розвитку електромобілів в Україні, а для цього запропонував повністю звільнити ввезення електромобілів і всіх запчастин до них від усіх податків. Я, правда, не зрозумів, де тут Україна. Бо, якщо ми все будемо закуповуватимемо за кордоном і нічого не вироблятимемо в Україні, то за рахунок чого ми збираємося потім все закуповувати? Бо єдине, що ми можемо в цьому випадку самі експортувати і отримувати валютну виручку, це сировина.

Тому питання полягає в тому, що справді, не тільки на Заході, а й в Азії впровадження електромобілів стає не просто мейнстрімом, а основою для подальшого розвитку.

Днями бачив повідомлення, що Індія оголосила про плани після 30-го року заборонити продавати автомобілі з двигуном внутрішнього згоряння. Те саме в Німеччині. В Нідерландах це планується робити взагалі з 25-го року. Таким чином, ми бачимо, що країни всього світу починають вважати електромобілі тим, що має розвиватися максимально швидко. А для цього потрібно, по-перше, реформувати всю інфраструктуру. А подивіться, чи бачимо ми в нових житлових будинках, там, де є автостоянки, місця для зарядки електромобілів? Чи там взагалі встановлене обладнання, в тому числі і енергетичні потужності? Ні, цього немає. Будуються бізнесцентри чи торгівельні центри – там теж цього немає.

А якщо цього немає, то де потім ці електромобілі будуть заправлятися? Їх же потрібно буде десь заряджати. А умов для цього фактично немає. Тому питання інфраструктури, розбудови максимально широкої підзарядки для електромобілів має стати обов’язковим при ухваленні і затвердженні будь-яких проектів реконструкції доріг, будівлі офісних центрів, державних установ, багатоквартирних будинків тощо.

Це з одного боку. А з іншого боку, все ж таки, якщо ми говоримо про те, що електромобілі мають стати мейнстрімом для розвитку світу, ми маємо подивитися, що можемо зробити для того, щоб електромобілі виготовлялися в Україні.

Потрібно, до речі, згадати, що електромобілі за технологією значно простіші, ніж автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння. І технологічно будівництво електромобілів, електроавтобусів може бути значно дешевшим, з меншою кількістю тих комплектуючих, які для цього потрібні.

Тому, на моє переконання, Україна має для самої себе визначити пріоритети. По-перше, вже зараз встановлення строків, коли буде заборонений продаж автомобілів з двигуном внутрішнього згоряння.

По-друге, вже зараз має бути встановлена норма, згідно з якою, наприклад, якщо ми говоримо про державні установи, чи коли транспорт закуповується за бюджетні кошти, мова йшла про електротранспорт.

Наскільки мені відомо, той же Львівський автозавод (а можливо, ще хтось з українських виробників автобусів), вже почали займатися виробництвом електроавтобусів. Більше того, вони пропонують їх вже в інших країнах світу, але при цьому в Україні немає програми, яка б максимально сприяла їх закупівлі вдома. При тому, що ми все одно постійно оновлюємо автопарк автобусів — це потрібно і для громадського транспорту, шкільних автобусів, і для інших потреб, які можуть існувати в межах країни. Те ж саме для електромобілів.

Для мене було показово, що, наприклад, німецька система пошт замовила виготовлення дешевих електромобілів для примітивних потреб. Там не потрібні особливо комфортні умови цих автомобілів, вони мають бути максимально дешеві, але за рахунок того, що вони використовують електричну енергію, їх обслуговують дешевше, і немає витрат на пальне.

У нас теж є потреби тієї ж системи "Укрпошти", ще якихось установ, де великий трафік, де потрібно здійснювати велику кількість перевезень. І вже зараз для цих установ потрібно було б встановити вимоги щодо того, з якого року – 19, 20, 21, але вони мають закуповувати виключно електромобілі. В цьому випадку ми почали б налагоджувати це виробництво в Україні.

Бо якщо ми в Україні завозимо повністю готову продукцію і комплектуючі для електромобілів, то в цьому випадку їх точно не будуть виробляти в Україні, гарантовано. Тому що, умовно кажучи, в Україні є внутрішні податки, які має сплатити виробник. Тому, якщо ви звільняєте від мита і ПДВ ввезення електромобілів і комплектуючих для них, то в цьому випадку їх виробляти в Україні не будуть.

А якщо ми хочемо допомагати українським виробникам, то навпаки, принаймні ПДВ при ввезенні імпортованої продукції має зберігатися. А для внутрішніх виробників ми можемо дати певну кількість пільг, пов’язаних просто з зняттям плати за землю, надання пільгової системи кредитування при державних закупівлях тощо, завдяки якій виробництво електромобілів і комплектуючих стало б вигідним.

Крім того, має бути встановлена ще й система так званих локалізацій, коли, якщо ви навіть закуповуєте якісь комплектуючі за кордоном для виготовлення тих же самих електроавтобусів чи електромобілів, ви має встановлювати з кожним роком більший рівень локалізації, який мав би бути для того, щоби це виготовлялося в Україні.

І тоді ми не просто будемо йти в ногу зі світом з точки зору впровадження електромобілів, ми ще й матимемо можливість фактично не вирішувати проблему будівництва нових автозаводів, пов’язаних з виробництвом автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння, які показали, що вони на сьогоднішній момент в Україні не розвиваються. Ми маємо можливість розвивати виробництво саме електромобілів.

Це дало би можливість максимально сприяти і розвитку самого електромобілебудування в Україні, і науковій думці, яка пов’язана з тим, щоб ці автомобілі були максимально ефективні. Якщо ми забезпечимо в цій сфері прорив, то, я думаю, що і перспективи для максимально широкого впровадження електромобілів в Україні теж будуть, і ми не будемо пасти задніх.

-4
+48
Вхiд